Чи вдасться розкріпачити вітчизняний АПК?

10 марта 2015 -

Чи вдасться розкріпачити вітчизняний АПК?

Про необхідність запровадження нової регуляторної політики в сільському господарстві йшлося давно. Віднедавна Міністерство аграрної політики та продовольства зробило перші вагомі кроки у цьому напрямку. Наскільки дієвими вони виявляться, чи посилять бізнесову самостійність, а відтак, й ініціативність, чи сприятимуть подальшому розвитку сільських територій? Про це йшлося під час чергового засідання Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань.


Свій серед своїх

Вперше на засіданні прес-клубу в якості заступника міністра аграрної політики та продовольства виступив Володимир Лапа. Ще зовсім недавно він обіймав посаду генерального директора Українського клубу аграрного бізнесу. Тож серед доповідачів, котрі переважно представляли громадський сектор, почувався впевнено або, як кажуть, своїм серед своїх.

Ще до набуття статусу держслужбовця високого рівня пан Лапа активно виступав проти надмірного державного регулювання діяльності аграрного бізнесу. І у міністерстві відповідає за напрямок роботи, що передбачає дерегуляцію, а відтак, і створення передумов для того, аби сільське підприємництво почувалося розкутіше та впевненіше. 
І хоча з моменту обіймання високої державної посади спливло зовсім мало часу, Володимиру Лапі вже є про що звітувати. За його словами, міністерство вже опрацювало велику кількість документів, що зараз перебувають на фінальній стадії прийняття. В першу чергу це стосується проекту закону «Про внесення змін до законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу».

На переконання доповідача, це знаковий документ. «Зокрема, він передбачає скасування проектів сівозмін», – зауважив пан Лапа. На них давно нарікали сільгоспвиробники. Вони доводили, що сівозміни створюють додаткове і невиправдане навантаження на бізнес. Водночас вони дозволяли чиновникам контролювати його діяльність, а за першої нагоди – застосовувати до нього штрафні санкції.

Згаданий законопроект також передбачає можливість укладання угод з реєстрації прав оренди на землі сільгосппризначення особистих селянських господарств. Як зауважив Володимир Лапа, «це питання вкрай актуальне, тому що при розпаюванні частково ці землі відводилися для ведення сільськогосподарського виробництва, а частково – для ведення особистого селянського господарства. Насправді це ті самі паї, які люди здають в оренду, і ми відкриваємо можливості для того, щоб вони укладали договори оренди і реєстрували їх у реєстраційній службі».

Серед регуляторних новацій, які мають бути законодавчо закріплені найближчим часом, – запровадження виключно грошової форми орендної плати за землю сільгосппризначення. Певні зміни відбудуться і в рибному господарстві. Водночас вирішується ціла низка питань щодо подальшого розвитку органічного виробництва. Відповідно до них вже не чиновники мають вирішувати, в яких зонах буде вирощуватися «чиста» продукція, а представники відповідних сертифікаційних центрів.
Позитивно вирішується ціла низка питань, пов’язаних із реєстрацією земель сільськогосподарського призначення. «Зокрема, передбачається можливість делегування таких повноважень органам місцевої влади», – сказав Володимир Лапа і додав, що й нотаріуси у цьому питанні отримають ширші повноваження.

Пан Лапа запевнив, що в разі ухвалення Верховною Радою законопроекту відбудеться значне скорочення переліку істотних умов договору оренди землі: «Їх надмірна кількість спричиняла непоодинокі випадки застосування рейдерських схем, коли, користуючись такою кількістю істотних умов, унеможливлювалася робота сільгосппідприємств».

Іншою важливою новацією, яка буде запроваджена новим законом про державну підтримку аграрного сектора, що його зараз розробляє міністерство, є забезпечення максимальної прозорості при розподілі державної допомоги аграріям. За словами заступника міністра, планується публікувати реєстр претендентів на отримання бюджетної допомоги та реєстр сільгосптоваровиробників, яким така допомога надана.

Окрім того, законопроект спрямований також на спрощення ведення бізнесу. Зокрема, передбачається скасування ветеринарних свідоцтв, які мають супроводжувати харчову продукцію тваринницького походження. Володимир Лапа пояснює: «У даному випадку нова редакція Закону «Про безпечність та якість харчових продуктів» адаптована до європейських директив і регламентів і не передбачає отримання таких документів. Тому ми їх взагалі вилучаємо із законодавства».

На фінальній стадії опрацювання перебуває проект постанови Кабінету міністрів щодо питань дерегуляції господарської діяльності. За нею видача фітосанітарного сертифіката має тривати до 24 годин. Також запроваджується добровільне отримання карантинного сертифіката.

В Комітеті Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин вже розглянуто законопроект щодо передачі державних земель сільгосппризначення місцевим громадам. Тривалий час ними опікувалося Державне агентство земельних ресурсів, і, за словами пана Лапи, траплялися непоодинокі випадки, коли воно зловживало повноваженнями.

Володимир Лапа підсумував: «Ви можете переконатися, що зараз Міністерство аграрної політики та продовольства активно працює задля дерегуляції сільського господарства. Ми розуміємо, що зараз у держави обмежені можливості щодо підтримки бізнесу. Тож наше завдання полягає в тому, аби створити для бізнесу комфортні умови, а також новий інвестиційний клімат в аграрній економіці»


Громадські об’єднання готові підставити плече державним структурам

Донедавна Леонід Козаченко також представляв громадський сектор. Він очолював одне з потужних об’єднань – Українську аграрну конфедерацію. Водночас мав і чималий досвід у сфері державного управління, який накопичив під час перебування на посаді віце-прем’єра з аграрних питань. Тож на наявні проблеми в сільському господарстві і шляхи їх вирішення дивиться і як громадський діяч, і як урядовець, а тепер ще й як законодавець – член Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин. За його словами, «якщо Міністерству аграрної політики та продовольства вдасться зробити те, що воно нині декларує, то я думаю, що в сільському господарстві відбудуться позитивні зрушення і воно матиме можливості для подальшого розвитку».

Але ці можливості, на переконання пана Козаченка, стануть реальністю, якщо профільне міністерство не лише тісно співпрацюватиме з громадським сектором, а й наважиться передати йому частину управлінських і контролюючих функцій. Про необхідність такого кроку говорилося давно, але зараз є реальна нагода здійснити його. І тому треба нею скористатися.
Леонід Козаченко зазначив, що подібне практикується в Європі. Наприклад, сертифікати про відсутність ГМО у вирощеній продукції можуть надавати приватні структури. Можливостями державних структур виробник може скористатися як альтернативним варіантом.

Пан Козаченко вважає, що в Україні є чимало потужних об’єднань, які вже професійно зросли, мають належне кадрове і технічне забезпечення, тож здатні перебрати на себе частину управлінських функцій, що їх виконують державні органи. Серед них він назвав Асоціацію «Укрцукор», яка тривалий час працює на галузевому ринку і до складу якої входять усі виробники цукру. Народний депутат розповів, що витратив кілька років, аби переконати своїх опонентів з урядових структур у здатності Асоціації розподіляти квоти на реалізацію цукру, виробленого в Україні, на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю.

Перерозподіл функцій і обов’язків між державними структурами і громадським сектором, на переконання пана Козаченка, має стати складовою реформування системи державного управління. І це позитивно вплине на подальшу дерегуляцію


Дискутована семирічка

«У мене та моїх колег є побоювання стосовно того, що до земельних питань ми підходимо трохи однобоко. В першу чергу це стосується запровадження мінімального семирічного терміну оренди земель сільськогосподарського призначення», – так розпочав свій виступ заступник керівника проекту USAID «АгроІнвест» Олександр Каліберда. І нагадав, що такий термін зафіксований у Коаліційній угоді, отже, є підстави очікувати, що він буде законодавчо закріплений у майбутньому.

Пан Каліберда виступає проти фіксації мінімального терміну оренди, тим більше на такий довгий період. Бо такий підхід суттєво обмежує права землевласників. Під час здійснення земельної реформи селяни отримали у власність земельні паї, але через наявні законодавчі перепони і ті, які вже нині планується запровадити в майбутньому, а також через чинний земельний мораторій не можуть на власний розсуд розпорядитися власними гектарами. Можливості в них обмежені: або передати земельні ділянки в довгострокову оренду, або самостійно господарювати на них. Останнє в умовах суцільного безгрошів’я, майже повної відсутності техніки та державної фінансової підтримки здійснити надто складно або й нереально.

Поки що дискусії стосовно можливого мінімального терміну оренди точаться на рівні фахівців. До них не вступають ті, кого вони стосуються безпосередньо. І на те, за твердженням Олександра Каліберди, є об’єктивні причини: «Дрібні землевласники не об’єднані. Вони не мають консолідованого голосу. Тому не можуть впливати на процеси».

Інша проблема, що хвилює експерта, – дієвість ухвалених законодавчих норм, їх реалізація на практиці. «Ми дуже багато уваги привертаємо до того, яке законодавство приймається, – підкреслив пан Каліберда. – Натомість мало уваги звертаємо на те, як воно виконується». Тому він запропонував запровадити показники, які визначатимуть ефективність роботи керівників державних та місцевих органів влади. «Моя пропозиція: призначення, скажімо, нового керівника реєстраційної служби має супроводжуватися кількома обов’язковими умовами. Одна з них – через 4 місяці черги на реєстрацію договорів оренди повинні зникнути. Інакше цей керівник з великою ганьбою має піти з посади. Так мусить відбуватися, особливо зараз, коли держава перебуває у вкрай складній ситуації», – зауважив він.


Від дерегуляції – до регуляторної політики

За словами завідуючої відділом економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування НАН УкраїниОлени Бородіної, питання дерегуляції постало на порядок денний у країнах Північної Америки та Європи ще в 1970-ті роки. Тоді йшлося про необхідність суттєво зменшити державний вплив на бізнес, образно кажучи, відпустити його у вільне плавання. Очікувалося, що це забезпечить його максимальну результативність.

Проте вже в наступному десятилітті з’ясувалося, що повна свобода бізнесу призвела до вкрай важких соціально-економічних та екологічних наслідків, бо підприємці дбали переважно про власні інтереси, нехтуючи суспільними. І тоді виникла необхідність нових регуляторних впливів і підвищення ефективності вже існуючих. Це був другий етап розвитку, який називався «регуляторною реформою».

У 2000-х роках, твердить пані Бородіна, почали говорити вже про регуляторну політику як таку, що базується на певних принципах, засадах й імплементується в державну аграрну політику. «Якщо рухатися за цією градацією, то все те, що нам представив уряд, свідчить, що ми зараз перебуваємо в 1970-х роках, – зауважує вона. – Бо весь час говориться про зняття, скасування тих чи інших обмежень тощо. Я не кажу, що цього не потрібно робити, але необхідно також пропонувати щось нове і підвищувати ефективність чинного».

Для чого запроваджується регуляторна політика? Олена Бородіна поставила це питання і сама дала на нього відповідь: «Для того щоб створити сприятливе регуляторне середовище, що орієнтується на забезпечення суспільних інтересів, а відтак, інтересів держави, бізнесу і громадського сектора».

На її думку, громадський сектор має бути представлений якнайширше. Бо йдеться про 4,5 млн особистих селянських господарств, 20% яких, по суті, є комерційними сімейними фермами, а їх голосу ніхто не чує. Крім цього є ще 40% напівкомерційних особистих селянських господарств. Частину продукції вони виробляють для власного споживання, а частину – для реалізації на ринку. Є ще 40% особистих селянських господарств споживчого типу. Вони виробляють продукцію винятково для власних потреб. «І це вже саме по собі є дуже великим благом для держави, тому що всі ці люди самі себе забезпечують, на них не треба витрачати бюджетні кошти, яких завжди бракує. Але підтримати їх споживчу діяльність і дати їм можливість впливати на аграрну політику конче потрібно», – зазначає пані Бородіна.

Що ж нового треба впровадити, аби регуляторна політика в Україні відбулася? Понад усе, підкреслила Олена Бородіна, слід захистити економічну конкуренцію на основі створення рівноправних умов для всіх суб’єктів господарювання: «Необхідно продемонструвати ініціативу щодо законодавчого закріплення аграрного устрою, який створився в державі». Він складається з корпоративного сектора, куди входять великі агропромислові структури й товариства з обмеженою відповідальністю, фермерські господарства, і індивідуального сектора – його представляють сімейні ферми і споживчі господарства. Важливо відпрацювати таку державні політику в аграрній сфері, яка задовольняє інтереси кожного з цих секторів.

Друге, що необхідно зробити, – подолати дискримінаційне становище сімейного фермерства, особливо в його комерційній діяльності, відкрити йому доступ до ринків капіталів, збуту продукції і ресурсів. І відпрацювати систему соціального забезпечення цих господарюючих суб’єктів.

І, нарешті, на законодавчому рівні треба закріпити компліментарність сільського господарства і села. «Тобто тісний зв’язок між сільським господарством і селом. Тому що треба перейти до такої політики, яка діє в Європейському Союзі і передбачає, що без сільського господарства немає села, а без села немає сільського господарства», – додає пані Бородіна.

Допоки такої регуляторної політики не запроваджено, Україна, за даними Олени Бородіної, щороку втрачає 20 сільських населених пунктів.

 


Максим НАЗАРЕНКО
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань

Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!

Добавить комментарий


Реклама